Il Tavolo dell'Oliva

, який стає постійним інструментом тиску в шоу. Візуальне спрямування: текстура фотохімічної 16-мм/35-мм плівки, помітне зерно, зсуви кольорів, зумовлені емульсією, а не тилово-помаранчевим контрастом після кольорокорекції, приглушені світла та сірі (не забиті) тіні, шкіра з видимими порами та нерівним тоном. Камера наближена до ручної, але контрольована: тісні вставки (вино, що стікає з щелепи, книга, грюкнута об зелене сукно, сторінка, що згортається у полум’ї свічки), швидкі реактивні монтажні переходи замість повільних кінематографічних встановлювальних планів. Наративний ритм спочатку нагнітає приниження, а потім дає розвороти кожні двадцять–тридцять секунд: показ книги, спалення сторінки, вимушене колінопреклоніння, покладена оливка, фотографія третього чоловіка, ніж, піднятий за спиною. Фінальний акорд — чистий гачок таємниці: одне ім’я мокрим чорнилом на останній сторінці. Дисципліна палітри: нуарний чорний, слонова кістка, зелене сукно та єдиний повторюваний червоний (вино, майбутня кров). Костюмна система: представники старої гвардії родини одягнені у бездоганні вбрання 1940–50-х років, а Ніко проникає в заклад у білій формі офіціанта, тому зміна його костюма в майбутніх серіях стане візуальним слідом його сходження.